Месники Донбасу. (оповідання)

2014 рік, липень, Сєверодонецьк, загін приймає рішення зникнути. Зброя перевезена та перехована, люди пішли.
Керівник руху опору Юхим, з декількома побратимами залишився, оскільки вдалось переконати трьох дружин місцевих активістів все-таки залишити домівки та евакуюватись.
Ситуація: Три жінки, пятеро дітей, старий фольцваген Т-1 (який любив Юхим за те, що, як він казав: «У такому самому лівійські терористи їздили у фільмі «Назад в майбутнє»»).
Хата-мазанка - залишений штаб руху… Доповідає розвідник, що постріли, які лунали щойно, йшли з дитячого табору, в якому під наглядом подружжя пенсіонерів-педагогів залишили біля 40 дітей з школи-інтернату. Вбиті старі, та дівчинці куля попала в шию, кров фонтанила з артерії, напевне не вижила. В дітей істерика, їх хапають та запихають в ПАЗик, збираються кудись вести.
Понтонна переправа яка була на половину розкрадена, ще до війни сполучалась імпровізованим паромом, підбитий танк ЗСУ, башнею, яка від детонації боєкомплекту прилетіла прямо в парапет парому, шансів виїхати не залишив, приймаємо рішення йти в обхід та шукати брод.
В бінокль видно: частина «сєпарів» залишилась на базі, а група з трьох чоловік піднімається на горбочок до хати. Юхим крикнув: «Позакривали роти та в посадку!».
Зрозуміло, що вони помітили що хтось є в хаті, та йдуть перевірити, якщо залишити пустку почнуть "шманати" "зельонку" тепловізорами, затримають; хлопців в кращому випадку розстріляють, дітей заберуть, а жінок віддадуть на забаву спідозним наркоманам-«ополчєнцам», які зазвичай коли жертва стає менш рухливою, починають вирізати «аплікації» на тілі.
Юхим залишається сам, швидкоруч ховає дві пачки (гривні та долари) грошей стягнуті резинкою в дверці плитки-грубки, сам ховається в непотрібі в коморі серед якихось мішків та накривається рядном.
Після останнього обшуку СБУшниками «макар», який був перероблений під «травмат», а потім назад під патрони споряджений лише «рєзіною» не дає шансу навіть застрелитись.
Запах горілої коноплі, сміх, розмова «сєпарів», один з них бідкається що всадив в цих «пєнсів» аж чотири «рожка» патронів.
Заходять в хату починають шукати людей, працюють хоч п’яні та накурені але достатньо професійно, прочесали горище, підвал, кімнати, вмикають світло в коморі піднімають покривало там Юхим, двома руками тримає пістолет, та відкрив по-дебільному рота.
- Ты хто?
- Челавек, - відповідає Юхим.
- Шо тут делаешь?
- Ныкаюсь.
- От кого?
- От всех!
- А че не за Новороссию?
- А мне и так нормально, - нагло відповів Юхим. (Батько Юхима був військовим, навчання в російськомовній школі давало можливість прекрасно спілкуватись російською, шокаючи та гакаючи, як слобожанці).
- Окуда?
- С Лисичанска.
Заходить ще один.
- Фамилия, имя, отчество, дата и место рождения, где прописан?!
Друзі, коли все тільки починалось розповіли не хитру штуку, яка іноді рятувала від «сєпарів» чи їх руских командирів. Правильно складати легенду в оперативній обстановці можна просто: на останньому блокпосту просиш у ЗСУшників щоб ті під виглядом перевірки зняли на телефон копію паспорта «аборигена», який подібний по віку та курсує «по-цивільному» між крайніми блок-постами. За цією схемою, якось друг Тарасік, якого Юхим витягнув з у квітні макіївського СІЗО (вбивця-рецидивіст родом з Острога, мав другий раз заходити на зону за те, що вспроров для вісьмох айзерів пуза, професійно як лікар-хірург вивалив кишки в покарання, що вони дівчину-українку ґвалтували «в хвіст і гриву», яка будучи реалізатором на ринку недорахувалась шістсот гривень) він так справно крутив шиї «сєпарам» голими руками, коли під Краматорськом прострелили йому груди, то з його бандитською мордою та вмінням розмовляти по-фєні, жінки-сепаратистки зі словами «ані-же-дєті» виходили вилікували, після того як він одужав – то просто зник.
- Кандратьєв Игорь Валентинович, 1977 года рождения, уроженец города Уренгой, Пуровского района, Ямало-Ненецкого автономного округа России, - відчеканив Юхим. Один з «сєпарів», на вигляд старший кудись зателефонував, та передав дані з проханням пробити по базі.
- Деньги есть?
- Нет.
- А если я тебе просрелю коленную чашечку?
- Тогда есть.
- Где?
- Там, - показав Юхим на кімнату, та пішов вийняв гроші з печі.
- Шо умный?
- Есть маленько.
- Не дерзи.
Старшому перетелефонували, він угукав та записував у блокнот.
- Так на тебе два разбоя, давай к нам, нам такие люди нужны, пансион «штука» «уев» в неделю плюс пятсот за каждого «укра» за старших больше. Идет?
- Идет, но деньги в перёд.
- Ну ты и хитрожопый.
- Я ж не лох, - відповів Юхим.
- Тагда завтра на разгавор со старшими, посмотрим шо ты умеешь, ствол есть?
- Есть на нычке.
- Забирай и на базу.
- Договорились.
«Сэпари» запропонували «п’ятку», Юхим відмовився, а от стаканюру «бахнув», стрельнув цигарку, вициганив обойму бойових патронів до «макара», «поморозився» від продовження «розмови», розчинився в «зєльонці». Потріщав гіляками та зупинився, послухати розмову.
- Разбой, вот какая у меня память, думаю что лицо знакомое, наверно еще по райотделу, - радувався мєнт-сепаратист, ділячи наживу зі своїм «подєльніком».
Юхим, пройшовши посадку, вийшов на поле, де достигала українська пшениця, влігся в колосся, вчепився в землю руками, дав волю емоціям, «мотор» почав «тіліпати» на «прєдєлі».
Встав, попригав, пішов.
Юхим розумів, що засвітився, що його фото показують «сєпарам». Одне з правил «спєцури» каже, що окрім того що всіма методами виконати задачу треба вміти вчасно уйти. Друге, що в одну воронку снаряд двічі попадає дуже рідко. Більш так не пощастить, завтра з ранку почнеться охота…
З Рубіжного до Ізюма їхав разом з татарином, який віз двох коней на ГАЗоні, казав що купив. Харків, Полтава, Київ, Тернопіль, база, літр «Шабо» на груди, доба сну…
Дома, тільки «гражданка» збрив бороду, до роботи.
Згодом взнав, що жінок та дітей вивели, один з двох бійців підірвався на «лягусі» відірвало ногу вище коліна, дівчину 4 роки прикантузило, але живі. Коли Юхим згадує ці дитячі обличчя, то навіть дорослого чоловіка навертаються сльози, коли там, на Сході, на близькому пекельному Сході діти патріотів не плачуть вони мовчать, навіть коли їм боляче, і навіть коли бачать смерть.
Там є патріоти, є ті що впевнені що Донбас - це Україна. На Сході, на окупованих територіях за Україну воюють шахтарі, воюють «урагани», воюють жінки, та пенсіонери, воюють навіть діти, деяким з них немає 13, та вони вже ненавидять «сєпарастів». Вони не хочуть жити в державі-тюрмі, з царем, та беззаконням. Їх вбивають, залишаючи тіла на їжу мухам (іноді просто для забави), їх грабують та ґвалтують, а вони люблять Україну, хоча розмовляють російською.
Україно будь цілісною!
Донбасе залишайся з нами!
Українці вставайте боронити Неньку!
Слава Україні!
Героям Слава!
*Всі герої видумані, співпадання з будь-якими випадками реального життя та особами неможливе.
Кошти на придбання бронежилетів, шоломів, тепловізорів, елементів екіпіровки, ліків для армії та прикордонників можете переказувати на картковий рахунок ПриватБанк 5211 5374 0747 4399 (Захарчук Роман Миколайович)

З повагою, сотник Поліської Січі, Роман Захарчук.

Соціальні мережі: 

Коментарі

Зображення користувача Роман Захарчук.

СНБО: На Донбассе для борьбы с террористами формируется партизанское движение

Люди объединяются в отдельные пока что малочисленные группы и с помощью трофейного оружия начинают мстить бандитам за насилие над женщинами и детьми.

Об этом на брифинге сообщил пресс-секретарь СНБО Андрей Лысенко.

По его словам, "мужчинам надоело наблюдать за тем, как бандиты грабят, убивают и издеваются над местным населением".

По данным СНБО, такие люди объединяются в отдельные пока что малочисленные группы и с помощью трофейного оружия начинают мстить бандитам за насилие над женщинами и детьми.

Кроме того, Лысенко заявил, что из-за активных наступательных действий украинских военных и активизации движения гражданского сопротивления, в среде боевиков усиливаются панические настроения.

Также в СНБО сообщали, что боевики заставляют местное население принимать участие в деятельности террористических групп.

Зображення користувача Роман Захарчук.

Oleg Panas
Був я у Слов'янську нині. Вчора на декількох "мирних" тилових блокпостах(тому, що ніразу вони не мирні, насправді). Фото ше не готові, не добрався поки до компа. Поки не забулося, деякі враження:
- безкрайні поля соняшника. Реально безкрайні, аж за горизонт.
- ЗЄЛЬОНКА. Я тепер розумію значення цього слова. І особливо яка з неї може бути небезпека, особливо вночі. Непроглядні хащі в яких можуть бути розтяжки або й "партизани". Так-так, не вся шваль втекла зі Словянська. Та й місцеві теж деякі не проти ночами наївшись гуманітарки шмальнути.
- Спека. Під бронежилетом(без нього не дозволяють їздити в машині) промокає все. Піт просто виїдає шкіру. Сидячи бронік тисне на яйця(то ше в мене був легенький 8 кг. А так і всі 16). Крім того, коліна, якшо були травми, як у мене-короче ви їх згадаєте. У берцях зваритись можна, але в кросовках треба берегтися змій.
- нема ворон. Взагалі. Жодної не бачив.
- вночі на постах не сплять. Ніхто. Навіть ті шо відпочивають.
- якшо в тебе нема дитячого малюнка-ти лошара, ггг нє я серйозно, вояки мене просто задовбали своїм "дивися, а в мене ліпший". Тішаться тими дитячими каракулями ніби самі діти.
- я зустрів лише добровольців.
- Моя ілюзія, шо я захудий для АТО таки дійсно ілюзія. Бо якщо з кіборга зняти всі причандали, то там і такі як я дрищі є є правда і такі як 2-2,5 мене.
- оселедець-універсальний пропуск. Не правильно, мали б хоч посмикати, а раптом приклеїв
- всі вояки, особливо найнебезпечніші на вигляд, неймовірно спокійні і врівноважені.
- броніки, каски, камуфляж за власний рахунок, іссєсна
- зарплата така сама як вдома(зустрів Ппс і грифон). Питаю, ну то чо вдома за ті самі гроші не сидите? Відповідь поглядом-"ти ідіот?"
- у день відпочинку від вахти-обовязкові тренування, крос і т.д.
- в столовій поряд сидить беркутівець колишній і чувак з татухою А.С.А.В. на пів спини і обговорюють ттх якоїсь залізяки...
- душ-це навіть краще ніж секс.
- алкоголь є в наявності. Але ніхто не пє навіть пиво. Козаки в походах не пили, відповідають.
- всі хочуть додому. Поки не приїдуть додому. Зразу хочуть назад. Рекурсія, йтм
- в туалет самому йти ніззя. Йобана зєльонка.
- на одному боокпості зроблена клітка з лози, качок тримають. Галичани, хулі
- собака навчена на пошук наркоти, теоретично, може шукати і тротил. Але практично не годиться-наркомани звикли лапами дерти зразу, а тротильщики просто гавкають, шо власне і рятує їх лохматі морди від розтяжок.
- якшо поле не прибирають, хоча врожай давно дозрів-значить заміновано.
-скінчить війна, вам піздєц, шановні корупціонери. Так і просили передати. Трофейна зброя надійно схована, АТО прийде і на місця буде і люстрація і кастрація. Бо порядок має бути, н...й, а не то шо січас